голівка
ГОЛІ́ВКА, и, ж.
Зменш.-пестл. до голова́ 1.
– Підніми ж бо голівку, доню, та глянь на старого батька! (Марко Вовчок);
Серед густих трав яскраво пишались високі, розрослі голівки жовтих квіток (М. Івченко);
Чорний вуж, здіймаючи вгору лакову голівку з жовтими пелюстками, швидко плазував у гущавину (О. Донченко);
З-за сусіднього тину виглядало кілька дитячих голівок (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)