голівонька
ГОЛІ́ВОНЬКА, и, ж.
Пестл. до голі́вка.
Болить моя голівонька, Ще й серденько в тузі (з народної пісні);
Вона підняла од шитва голівоньку (Марко Вовчок);
Ухмиляється будякова квіточка першому промінню ясного сонця, теплому, ясному й пестячому її свіжу рожеву голівоньку (Панас Мирний).
◇ (1) Бі́дна голі́вонька (голова́):
а) (зі сл. моя, наша) уживається для вираження відчаю, розпачу.
Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга. Ой, матінко, коли б там не огледілись за мене! Ох, Усте, бідна наша голівонька (Марко Вовчок);
– Я звелю повісити тебе, якщо не повідаєш мені правди, – тихо сказав Гатило. – Вай, бідна голова моя (І. Білик);
О, бідна моя голова! Я теж повинен був написати на вас донос (Валерій Шевчук);
б) (зі сл. твоя, їх) уживається для вираження співчуття чиїм-небудь переживанням.
– З такою втіхою я б у домовину рада. Ще дасть [мати] тебе заміж за якогось гайдамаку старого, – ось побачиш .. Ох, Марусечко мила! Марусечко люба! Бідна ж твоя голівонька (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)