голінний
ГОЛІ́ННИЙ, а, е, розм. Бравий, завзятий.
Пархім теж парубок голінний — хоч куди (Кв.-Осн., II, 1956, 487);
[Перша дівчина:] От голінна! І не боялась сама прийти сюди! (Вас., III, 1960, 9);
// до чого, на що. Охочий до чого-небудь.
— Що то він у мене голінний до пісень (Мирний, III, 1954, 197);
— Чи не побачив [Чіпка] лишень чого ласенького, — тягне розмову Лушня. — Він у нас голінний на ласощі… (Мирний, І, 1949, 337);
Люблю дорогу Підзіньківську, Яку сходив колись пішком, Бо змалку був до мандр голінним (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 81).
Словник української мови (СУМ-11)