голінний
ГОЛІ́ННИЙ, а, е, розм.
Бравий, завзятий.
Пархім теж парубок голінний – хоч куди (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Перша дівчина:] От голінна! І не боялась сама прийти сюди! (С. Васильченко);
Чув попереду запах побратима, що йшов переді мною голінним скоком (Валерій Шевчук);
// до кого – чого, на що. Який любить кого-, що-небудь, охочий до когось, чогось.
– Чи не побачив [Чіпка] лишень чого ласенького, – тягне розмову Лушня. – Він у нас голінний на ласощі... (Панас Мирний);
Ох і голінний же він у нього до дівчат, а до роботи ледачий, мов церковна брама (М. Стельмах);
Люблю дорогу Підзіньківську, Яку сходив колись пішком, Бо змалку був до мандр голінним (П. Воронько);
Найбільше багатство тих земель – самі анти. Високі, дужі і до роботи голінні (Д. Міщенко).
Словник української мови (СУМ-20)