голіруч
ГОЛІРУ́Ч, присл.
1. Не несучи нічого з собою.
Василиха спекла калачі, бо голіруч не годиться йти, хоч би й до панів (Кобр., Вибр., 1954, 146);
// Без усяких пристосувань.
Беручи жарину голіруч з багаття, старий бородатий тесля оглянувся довкола (Сміл., Сад, 1952, 29).
2. Без зброї, не докладаючи зусиль; легко.
— Хіба.. Охрім п’є? Такий смирняка?.. А чом же Тодоська його качалкою не почастує? Адже така була козир-дівка, хлопці голіруч і не приступай! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 77).
◊ Голіру́ч бра́ти (взя́ти) кого, що — те саме, що Го́лими ру́ками бра́ти (взя́ти) ( див. го́лий).
— Знов залишаться наші майстри без замовлень, бо знов нічого не купуватиме панство. Завиють наші цехові. Тоді візьмемо їх голіруч (Тулуб, Людолови, І, 1957, 299).
Словник української мови (СУМ-11)