гоп
ГОП, виг.
1. Звуконаслідування, яким супроводжується стрибок, притупування в танці і т. ін.
Сліпий по базару Оддирає постолами, Додає словами: «Ой гоп гопака! Полюбила козака» (Шевч., 1,1951, 128).
2. розм. Уживається як присудок за знач. го́пати.
А той [баран] тільки вгору гоп! Як тріснув рогами, — Так старого [Вовка] й покотив Догори ногами! (Рудан., Тв., 1959, 281);
Руки дівчата їй простягли, вона схопила одну своєю.. та тільки — гоп! — уже на помості каблуками стукнула (Головко, II, 1957, 98).
Словник української мови (СУМ-11)