горланити
ГОРЛА́НИТИ, ню, ниш, недок., розм. Те саме, що горла́ти.
Ідучи [з корчми] додому, горланив [Проць] на ціле село (Стеф., І, 1949, 22);
Село жило своїм одвічним життям — горланили півні, вдалині валували собаки, мукали телята й ревли корови, скрипіли журавлі колодязів (Збан., Малин. дзвін, 1958, 33).
Словник української мови (СУМ-11)