городниця

ГОРО́ДНИЦЯ, і, ж. Жін. до горо́дник¹ 1.

Самостійною городницею Варвара стала лише цього року (Коз., Нові Потоки, 1948, 104).

Значення в інших словниках

1. городниця — горо́дниця іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. городниця — -і. Жін. до городник I 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. городниця — ГОРО́ДНИЦЯ, і, ж. Жін. до горо́дник¹ 1. Самостійною городницею Варвара стала лише цього року (В. Козаченко); – Мама і тато є в тебе? – Є. Батько – лісоруб і мисливець, а мати – городниця (К. Гриб).  Словник української мови у 20 томах