городничий
ГОРОДНИ́ЧИЙ, чого, ч., іст. У повітових містах Російської імперії — службова особа (з дворян), що виконувала на території міста адміністративно-поліцейські функції.
Адміністративною владою в місті був городничий, якого призначав уряд (Іст. СРСР, II, 1957, 68);
— Треба бігти дати знати справнику, городничому… поліції, значиться (Коцюб., 1, 1955, 455).
Словник української мови (СУМ-11)