городничий
ГОРОДНИ́ЧИЙ, чого, ч., іст.
У повітових містах Російської імперії – службова особа (з дворян), що виконувала на території міста адміністративно-поліцейські функції.
Мотря .. балакала то з регентом гетьманської канцелярiї про те, де б краще заховати архiв, то з городничим – про лад i спокiй у мiстi (Б. Лепкий);
Адміністративною владою в місті був городничий, якого призначав уряд (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)