городничий
ГОРОДНИ́ЧИЙ, чого, ч., іст. У повітових містах Російської імперії — службова особа (з дворян), що виконувала на території міста адміністративно-поліцейські функції.
Адміністративною владою в місті був городничий, якого призначав уряд (Іст. СРСР, II, 1957, 68);
— Треба бігти дати знати справнику, городничому… поліції, значиться (Коцюб., 1, 1955, 455).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- городничий — городни́чий іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- городничий — -чого, ч., іст. У повітових містах Російської імперії – службова особа (з дворян), що виконувала на території міста адміністративно-поліцейські функції. Великий тлумачний словник сучасної мови
- городничий — Посадник Словник чужослів Павло Штепа
- городничий — ГОРОДНИ́ЧИЙ, чого, ч., іст. У повітових містах Російської імперії – службова особа (з дворян), що виконувала на території міста адміністративно-поліцейські функції. Мотря .. Словник української мови у 20 томах
- городничий — В укр. містах XVI ст. шляхтич, котрий відповідав за оборону замку, у Рос. імперії у XVIII-XIX ст. чільний представник місцевої адміністрації, згодом керівник поліції у повітових містах, посада г. ліквідована у 1862. Універсальний словник-енциклопедія