городчик
ГОРО́ДЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до горо́д.
Коли одна половина села пускала її [воду] на свої городчики, у другої боліло серце (Коцюб., І, 1955, 394).
2. діал. Палісадник.
Між тими двома домами двірок стоїть, перед вікнами городчик (Свидн., Люборацькі, 1955, 54);
Приснилося жінці, що в її городчику виросла ружа (Калин, Закарп. казки, 1955, 22).
Словник української мови (СУМ-11)