городчик
ГОРО́ДЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до горо́д.
Коли одна половина села пускала її [воду] на свої городчики, у другої боліло серце (М. Коцюбинський);
На городчику лiтнiй газда пiдгортає картоплю (О. Гончар);
Своя нивка, свій городчик наперед веселять око: отам буде просо, отам буряки, отут ростимуть висадки (Ю. Мушкетик).
2. Те саме, що паліса́дник.
Між тими двома домами двірок стоїть, перед вікнами городчик (А. Свидницький);
Онися скопала ввесь городчик і засіяла його квітками (І. Нечуй-Левицький);
Снилась йому сю ніч хата під ясенами і півники в городчику (С. Васильченко);
Приснилося жінці, що в її городчику виросла ружа (А. Калин).
Словник української мови (СУМ-20)