грабар
ГРА́БА́Р¹, гра́баря́, ч. Робітник на земляних роботах; землекоп.
Колись бідарі ішли в грабарі, а тепер живуть у добрі (Укр.. присл.., 1955, 176);
Найбільш характерним для відкритої розробки руд за часів царату був грабар з конякою та хлопчиком-підручним (Гірн. пром.., 1957, 8).
ГРАБА́Р², я́, ч., діал. Гробокопач.
Грабарі стиха труну підняли, Бережно в землю її опустили, Яму зарили і горбик звели (Щог., Поезії, 1958, 419).
Словник української мови (СУМ-11)