градовий
ГРАДОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до град¹1.
Целя вже другий і третій раз перечитувала ті слова, що мов градові зерна падали в її серце (Фр., II, 1950, 311 );
// Який несе град; з градом.
Явдосі здалося, що от-от градові хмари обляжуть небо, випаде здоровий град і поб’є її, дочку, Гната та всіх грішників (Коцюб., І, 1955, 54);
Як злиті в одне, то яка це й сила — народ, грізна та невпинна, як градова хмара (Головко, II, 1957, 256).
Словник української мови (СУМ-11)