грай
ГРАЙ, ю, ч., поет.
1. Безладний крик (птахів).
Згори долинув сойки крик, з ліщини грай синичок (Дор., Три богатирі, 1959, 39);
А ще ближче до лісу чувся пташиний грай (Рудь, Гомін.., 1959, 115).
2. перен. Які-небудь звуки.
Ой степи безкраї! Під гарматний грай налетіли зграї на коханий край (Сос., II, 1958, 195);
Заграє сонце на піддашку, І вже іде… заліза грай (Ус., Дорогами.., 1951, 223).
Словник української мови (СУМ-11)