грамотний
ГРА́МОТНИЙ, а, е.
1. Який вміє читати і писати.
Він грамотний, він письменний (Мирний, IV, 1955, 35);
Батьки в мене були грамотні. Тобто вони вміли читати й писати (Вишня, II, 1956, 349);
// у знач. ім. гра́мотний, ного, ч. Той, хто вміє читати і писати.
— За грамотних не розписуйся (Головко, II, 1957, 59).
2. Який вміє граматично правильно писати.
Грамотний учень;
// У якому немає граматичних і стилістичних помилок.
3. перен. Який володіє необхідними відомостями з певної галузі, знаннями в певній галузі, справі.
Прилад без уважного, технічно грамотного апаратника багато не наробить (Шовк., Інженери, 1956, 185);
— Людина він політично грамотна (Ле, Міжгір’я, 1953, 190).
Словник української мови (СУМ-11)