грамотний
ГРА́МОТНИЙ, а, е.
1. Який вміє читати і писати.
Він грамотний, він письменний (Панас Мирний);
Батьки в мене були грамотні. Тобто вони вміли читати й писати (Остап Вишня);
// у знач. ім. гра́мотний, ного, ч.; гра́мотна, ної, ж. Людина, яка вміє читати і писати.
– Неграмотному треба все в голові тримати, часом і забудеться, а грамотний записав – папір не голова – з нього не втече (М. Коцюбинський);
– За грамотних не розписуйся (А. Головко).
2. Який вміє граматично правильно писати.
Безперечно: грамотна людина має опанувати достатній мінімум правописних навичок (з наук. літ.);
Грамотний учень;
// У якому немає граматичних і стилістичних помилок.
Добре було б, коли б наші письменники найперше вимагали від своїх видавців бодай грамотної коректи (з наук. літ.);
Доповідь повинна бути короткою, чіткою, акцентованою, чому сприяє змістовна точність, логіка викладу, грамотна мова, необхідна емоційність (з навч. літ.);
// перен. Який задовольняє суворі вимоги, відповідає правилам.
Стрімкий темп не перешкоджає льодовим асам [хокеїстам] демонструвати грамотну, гнучку гру (з газ.);
Динамівці організували грамотну оборону (з газ.).
3. перен. Який володіє необхідними відомостями з певної галузі, знаннями в певній галузі, справі.
Прилад без уважного, технічно грамотного апаратника багато не наробить (Ю. Шовкопляс);
– Людина він політично грамотна (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)