грюкіт
ГРЮ́КІТ, коту, ч. Сильний уривчастий звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь і т. ін.; ряд таких звуків.
Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон халупки, розлягався раптовий грюкіт у віконце (Коцюб., 1, 1955, 375);
Кожного ранку в тюремних коридорах здіймались метушня, грюкіт, дзвін металу (Збан., Єдина, 1959, 97).
Словник української мови (СУМ-11)