грім
ГРІМ, гро́му, ч.
1. Гуркіт і тріск, що супроводять електричні розряди в атмосфері.
Грім гримить — хліб буде родить (Укр.. присл.., 1955, 94);
Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає (Шевч., І, 1951, 113);
*Образно. Тоді ж, як грім під час негоди Впаде на голови катів, Нам сонце правди і свободи Засяє тисяччю огнів (Сто пісень.., 1946, 8);
*У порівн. Регіт гримить, як грім (Н.-Лев., III, 1956, 312);
Громом обізвався постріл (Стельмах, Хліб… 1959, 78).
◊ Грім би мене́ вда́рив (поби́в); Хай мене́ грім поб’є́ — уживається як заприсягання у правдивості своїх слів, запевнення в чому-небудь.
— Хай мене грім поб’є… коли я їв чию часть [частину], окроме своєї! — клявся Попенко (Мирний, І, 1954, 393);
— Грім би мене вдарив на цьому місці, коли брешу… (Кучер, Чорноморці, 1956, 443);
Грім би тебе́ (його́, її, їх) вда́рив (поби́в) — уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь.
— Грім би їх побив.. з їх порядками! — воркотів.. Бовдур (Фр., І, 1955, 297);
Як (мов, немо́в і т. ін.) грім з [я́сно́го] не́ба — раптово і несподівано.
— Жили ми з одинокою матір’ю, і ось на саму кутю, як грім з неба, — прийшли й забрали [мене]. По доказу сільського старости… (Збан., Єдина, 1959, 108).
2. перен., чого. Сильні, гучні звуки.
Я чув грім оплесків, схожий на сплески тисяч голубиних крил (Рильський, III, 1956, 8);
Чути грім віддаленого бою (Собко, П’єси, 1958, 149).
Словник української мови (СУМ-11)