грімкий
ГРІМКИ́Й, а́, е́.
1. Який голосно, дзвінко звучить; гучний, голосний.
— Анно, гуляй! — вдарив її нараз грімкий голос Петра по душі (Коб., II, 1956, 19);
На дорозі знявся кущ полум’я, і грімкий вибух кинув усіх на дно кузова (Кучер, Чорноморці, 1956, 121).
2. Який створює, видає різкі звуки, гуркіт і т. ін.
Я тчу на грімкому верстаті (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 24);
Її [залізну руду] рвали на шмаття грімкою вибухівкою (Загреб., Спека, 1961, 110).
Словник української мови (СУМ-11)