гуконути

ГУКО́НУ́ТИ, ко́ну́, ко́не́ш, док., однокр., розм. Підсил. до гу́кну́ти.

Аж ось ударили в дзвін. Зично та гучно гуконув він на всю околицю, оповіщаючи людям про свято (Мирний, IV, 1955, 100).

ГУКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех. Підсил. до гукну́ти.

Що тепер із ним зробилось! Де в біса й сила тая ділась! А то було як гуконе (Гл., Вибр., 1957, 41);

-Вассси-и-лю! —гуконув Івась своїм чистим і тонким голосом, аж луна роздалася (Мирний, IV, 1955, 14).

Значення в інших словниках

1. гуконути — гуко́ну́ти дієслово доконаного виду гуркнути розм. гукону́ти дієслово доконаного виду крикнути, покликати  Орфографічний словник української мови
2. гуконути — -ну, -неш, док. Крикнути, покликати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гуконути — див. кликати  Словник синонімів Вусика
4. гуконути — БА́ХНУТИ розм. (про постріл, вибух, грім і т. ін. — видати сильний низький уривчастий звук; про вогнепальну зброю і т. ін. — утворити такий звук), ГА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ підсил. розм.; БУХНУТИ розм., ГУ́ПНУТИ розм., ГУ́ХНУТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. гуконути — Гуконути, -ну, -неш гл. То же, что и гукнути, но съ силой. Грізно гуконув Грицько. Мир. Пов. І. 116. А чоловік з борозни: «а куди?» як гуконе! Драг. 15. Гуконула гаківниця. Мир. ХРВ. 126.  Словник української мови Грінченка