гульк
ГУЛЬК, виг., розм.
1. Уживається при вираженні несподіваності, раптовості якоїсь дії або виявлення чого-небудь.
Аж гульк — з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись (Шевч., І, 1951, 5);
Довші дні, коротші ночі. Гульк — уже й струмок тече! (Забіла, Промені.., 1951, 136).
2. Уживається як присудок за знач. гу́лькнути.
Не забув [писар] ні про вареники, ні про яєшню, ні про Пазьку; гульк до неї на вечерю… (Кв.-Осн., II, 1956, 201);
Микола вже й сейфа замкнув, зібрався додому, а тут секретарка з приймальні гульк на двері (Кучер, Трудна любов, 1960, 209).
Словник української мови (СУМ-11)