гуля
ГУ́ЛЯ¹, і, ж. Заокруглена опуклість, наріст на тілі людини або тварини від запалення, удару і т. ін.
Учора середульший [син] узяв та з водовозки полетів сторчака додолу і набив чималу гулю на коліні (Мирний, V, 1955, 404);
Коняку щось напало, гулі поробилися (Мик., II, 1957, 83);
*У порівн. Йому шлях перетинає людина в котелку, з-під якого чорною гулею вибився чуб (Стельмах, II, 1962, 589).
ГУ́ЛЯ² див. гу́лі³.
Словник української мови (СУМ-11)