гуля
ГУ́ЛЯ¹, і, ж. Заокруглена опуклість, наріст на тілі людини або тварини від запалення, удару і т. ін.
Учора середульший [син] узяв та з водовозки полетів сторчака додолу і набив чималу гулю на коліні (Мирний, V, 1955, 404);
Коняку щось напало, гулі поробилися (Мик., II, 1957, 83);
*У порівн. Йому шлях перетинає людина в котелку, з-під якого чорною гулею вибився чуб (Стельмах, II, 1962, 589).
ГУ́ЛЯ² див. гу́лі³.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- гуля — Гуля, -лі ж. 1) Дѣтск. голубь. О. 1861. ѴІІІ. 8. Чаще во мн. ч. Прилетіли гулі та й сіли на люлі; а ви, гулі, не гудіть.... ХС. II. 195.2) = сич. Вх. Лем. 406. 3) = ґуля. Словник української мови Грінченка