гуляннячко
ГУЛЯ́ННЯЧКО, а, с. Пестл. до гуля́ння.
— Спізниться він на гуляннячко, я й очі виплачу (Вовчок, І, 1955, 3);
— Він же колись до неї залицявся, на вечорницях з нею бував. Може, те гуляннячко не забулося? (Шиян, Баланда, 1957, 144).
Словник української мови (СУМ-11)