гулі
ГУ́ЛІ¹, ів, мн., розм. Веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу.
[Савка:] Дурний якийсь вигадав ті гулі проти ночі! (Вас., III, 1960, 61);
— Поки не почалася жнив’яна пора, молодь охоче затіває гулі (Гур., Новели, 1951, 44).
ГУ́ЛІ², невідм., дит., розм. Те саме, що гуля́ти.
Не плач, дитинко, гулі підемо (Сл. Гр.).
ГУ́ЛІ³, мн. (одн. гу́ля, і, ж.), нар.-поет. Голуби.
Цитьте, гулі, не гудіте, Спить матуся, не збудіте (Чуб., V, 1874, 454);
Люлі, люлі, люлі, прилетіли гулі, гулі, гулі, голуби, сірі, білі та рябі (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 15).
ГУ́ЛІ⁴, виг. Уживається для кликання голубів.
Гулі, гулі, голуби, ви летіте сюди! (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)