гунути
ГУНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
1. Швидко, навально рушити в якомусь напрямі.
З усіх кутків так і гунули всі до гурту (Вас., II, 1959, 131);
Машини як гунули по степах, земля гуде (Ю. Янов., І, 1954, 222).
2. Важко, з шумом упасти.
Слідом гунула, одколовшись від берега, велика брила рудої землі (Кол., Терен.., 1959, 38);
Хлопець уже мчав до берега.. Зненацька він гунув кудись униз (Донч., II, 1956, 532).
Словник української мови (СУМ-11)