гупотіти
ГУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Підсил. до гу́пати.
Несамовито гупотіли [люди], свистіли, кричали — шум обурення бурхав уже під саму трибуну (Гончар, II, 1959, 189);
// безос.
[Голос:] Якийсь чоловік спустився в балку… А десь далеко гупотить (К.-Карий, II, 1960, 282).
Словник української мови (СУМ-11)