гуркотання

ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. гуркота́ти, гуркоті́ти і звуки, утворювані цією дією.

І в занесених пугах над кіньми, і в поспішнім гуркотанні коліс чулась тривога (Коцюб., II, 1955, 94);

Тільки ледь-ледь чути було далеке гуркотіння грому (Головко, І, 1957, 429);

Несподівано почується гуркотіння горлиць, і даремно шукаєш їх очима. Непомітні, сидять вони чи на дубі столітньому, чи на тополі (Шиян, Партиз. край, 1946, 84).

Значення в інших словниках

1. гуркотання — гуркота́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. гуркотання — гуркотіння, -я, с. Дія за знач. гуркотати, гуркотіти і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гуркотання — ГУ́РКІТ (протяжні, розкотисті звуки від ударів, падіння тощо), ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, ГРІМ, ГРИМОТА́ННЯ, ГРИМОТІ́ННЯ, ГРЮ́КІТ, ГРЮ́КАННЯ, ГУ́РКАННЯ, ГРЮКОТІ́ННЯ, ГРЮКАНИ́НА розм., ЯСА́ заст.; ВИ́ГРІМ, ГУРКОТНЯ́ розм., ГУРКОТНЕ́ЧА розм.  Словник синонімів української мови