гурт
ГУРТ¹, а́ і у, ч.
1. Зібрання, скупчення людей на протилежність одній людині.
А вже коли сварка розпочнеться, то хлопець тоді зовсім тікає від гурту (Донч., VI, 1957, 151);
— Що одинаку — справжня біда, то для гурту крапля лише (Крот., Сини.., 1948, 74);
// Група людей, що знаходяться близько один від одного.
Великий гурт людей стоїть коло похилої хати (Л. Укр., III, 1952, 730);
Знизу до пам’ятника підійшов гурт школярів з молодою учителькою (Панч, Ерік.., 1950, 56);
*Образно. З улоговини до вершин пливуть гурти автомашин (Уп., Вітчизна миру, 1951, 28);
// Сукупність осіб, об’єднаних спільною метою, певними ознаками, властивостями.
Спершу всі ці рибалки ділились на невеличкі гурти; кожен гурт мав свій громадський невід (Мирний, І, 1954, 351);
За два роки у з’єднанні Федорова утворився невеликий, але бойовий гурт підривників (Шер., В партиз. загонах, 1947, 139).
У гурті́ — разом, спільно з іншими людьми; не окремо, не ізольовано.
Добре тепер стали жити — стали ми в гурті робити (Укр.. присл.., 1955, 352);
Селяни давно вже зорали межі, в гурті живуть щасливо, в добрі і достатку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 41).
2. Стадо великої рогатої худоби або взагалі група однорідних свійських тварин, об’єднаних з певною господарською метою.
У старшого [брата] степи вкриті гуртами, отарами, табунами, а в меншого усе видохло (Стор., І, 1957, 30);
Ми розподілили тварин на шістнадцять гуртів по 350-400 голів кожний (Колг. Укр., 11, 1961, 12);
// Група птахів, що разом літають, ходять і т. ін.
В вирій в пору ранню Гурт лебедячий летів (Щог., Поезії, 1958, 445);
Вона крихтами хліба годує гурти голубині (Забашта, Вибр., 1958, 81).
◊ На гурт, перев. із сл. продавати, брати і т. ін. — все разом, у великій кількості; оптом.
— То вже як пан стілько беруть на гурт, то я спущу.. по чотири (Фр., І, 1955, 372);
Не гурт, у знач. присл., діал — мало.
— Та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! Ніхто не побачить, бо щось тут і хат не гурт видно, — сказав Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 317);
У гурт; До гу́рту — в одне місце, разом з іншими.
Вершники гасали по полю, рубали недобитих, а поранених зганяли в гурт (Панч, В дорозі, 1959, 61);
Маруся поставила до гурту і свою мисочку (Кв.-Осн., II, 1956, 77).
ГУРТ², а́, ч., архт. Ребро, смуга, пояс, що виступають на стіні будови.
Коньоковий гурт — багате архітектурне оформлення конька даху з залізних, цинкових та інших профільованих прикрас (Архіт. Рад. Укр., 12, 1939, 40).
Словник української мови (СУМ-11)