гідальго
ГІДА́ЛЬГО, невідм., чол., іст. Іспанський дворянин, здебільшого зубожілий.
[Долорес:] Гадаєте, що як іспанський гранд дочці гідальго кине шлюбний перстень, немов гаман з червінцями лихварці, то в ній повинно серце розцвісти, а не облитись кров’ю? (Леся Українка, III, 1952, 370);
Тільки те, що він одягнений в сірий спортивний костюм та давно не чищені жовті штиблети.., і відрізняло його від якого-небудь класичного гідальго чи донжуана (Юрій Збанацький, Любов, 1957, 134).
Словник української мови (СУМ-11)