гілка
ГІ́ЛКА, и, ж. Невеликий боковий відросток, пагін дерева, чагарника або трав’янистої рослини.
І не подумавши німало, Нап’явсь [Еней], за гілочку смикнув, Аж дерево те затріщало, І зараз гілку одчахнув (Котл., І, 1952, 124);
Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння, А гілки квіток сплелися На вікні, неначе грати (Л. Укр., І, 1951, 153);
Латиш ішов просто на вершників і грався ліщиновою гілкою (Ю. Янов., 1,1958,113);
*У порівн. Од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах (Н.-Лев., II, 1956, 263).
Словник української мови (СУМ-11)