дар
ДАР, у, ч., уроч.
1. Те, що підноситься, жертвується; подарунок.
Дар — не купля: не гудять, а хвалять (Укр.. присл.., 1955, 282);
Коркішка держить на тарілці дари й зараз дарує Панасові хустку й кинджал (Н.-Лев., II, 1956, 424);
*Образно. Земля — найбагатший дар природи. Земля — це хліб і достаток (Чорн., Визвол. земля, 1950, 37);
*У порівн. Марійка взяла бамбук обома руками, як урочисто піднесений дар (Гончар, Земля.., 1947, 82).
Прино́сити (принести́) в дар — дарувати.
І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!!.. (Шевч., І, 1951, 328);
Нехай той день оживить в пам’яті людській Ваші [І. О. Білоусова] заслуги як поета, що ніжно і любовно приніс в дар братньому народові велике слово українського генія — Т. Шевченка (Коцюб., III, 1956, 395).
2. Здібності, хист до чого-небудь; обдаровання, талант.
Обдарований незвичайними здібностями, величезною пам’яттю, бистрим і ясним розумом, він із тими вродженими дарами лучив велику пильність і працьовитість (Фр., III, 1950, 29);
Три дари відпущено було Шевченкові щедрою природою: дар співця, дар художника, дар письменника (поета й прозаїка) (Рильський, III, 1955, 244);
Анатолій відзначив, що вона володіє даром вільно підтримувати будь-яку розмову (Гур., Життя.., 1954, 298).
Дар мо́ви (сло́ва):
а) здатність говорити взагалі.
Найбільш вражінь [вражень] дістали ноги, і коли б вони мали дар слова, оповіли б багато. А то мовчать і болять (Коцюб., III, 1956, 147);
Йому скривило щелепу, пом’яло всього, а найгірше — він втратив дар мови (Гончар, Людина.., 1960, 196);
б) висока культура мови, здатність красномовно говорити; красномовство.
Виходить сухо, педантично, книжно… Здається, я на сей раз втеряла [втратила] всякий дар слова (Л. Укр., V, 1956, 345).
3. перев. мн., церк. Хліб і вино, над якими відправляється церковне богослужіння.
— Бачу, од нашої хати старий піп з дарами іде (Вовчок, VI, 1956, 225);
Християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари і кошик з хлібом (Л. Укр., II, 1951, 482).
Словник української мови (СУМ-11)