двоголосся
ДВОГОЛО́ССЯ, я, с., муз. Одночасне звучання двох самостійних мелодичних голосів у хорі або музичних тем в оркестрі.
Обмежена кількість голосів (здебільшого це двоголосся з епізодичним виникненням третього голосу) створює умови для вільного мелодичного розвитку (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 24);
*Образно. І бесіду вони [поети] вели, — їх слово здружене злилося, і не змогли це двоголосся Розбити бур тяжкі вали (Бажан, Роки, 1957, 290).
Словник української мови (СУМ-11)