1. Словник української мови в 11 томах

двоголосся

ДВОГОЛО́ССЯ, я, с., муз. Одночасне звучання двох самостійних мелодичних голосів у хорі або музичних тем в оркестрі.

Обмежена кількість голосів (здебільшого це двоголосся з епізодичним виникненням третього голосу) створює умови для вільного мелодичного розвитку (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 24);

*Образно. І бесіду вони [поети] вели, — їх слово здружене злилося, і не змогли це двоголосся Розбити бур тяжкі вали (Бажан, Роки, 1957, 290).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. двоголосся — двоголо́сся іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. двоголосся — -я, с., муз. Одночасне звучання двох самостійних мелодичних голосів у хорі або музичних тем в оркестрі. Великий тлумачний словник сучасної мови