дворушництво

ДВОРУ́ШНИЦТВО, а, с. Діяльність або поведінка дворушника.

В епілозі поеми [І. Франка «Похорон»] розкривається її основна ідея — засудження зрадництва, дворушництва українських буржуазних націоналістів (Іст. укр. літ., І, 1954, 530);

Дипломатом він ніколи не був, вдаватися до тонкощів не вміє. Та й від тонкощів цих хоч трохи, а відгонить дворушництвом (Шовк., Інженери, 1956, 196).

Значення в інших словниках

1. дворушництво — двору́шництво іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. дворушництво — -а, с. Діяльність або поведінка дворушника.  Великий тлумачний словник сучасної мови