двоєчко
ДВО́ЄЧКО, невідм., числ. кільк., збірн. Пестл. до дво́є.
— От десь горе: ми ще самі, двоєчко нас, а то, борони боже, сім’я велика, діточки дрібні, пищать з голоду, а тут ні крихіточки (Коцюб., І, 1955, 94);
— Промов, серце, словечко, Як ми любилися двоєчко (Нар. лірика, 1956, 219).
Словник української мови (СУМ-11)