дерен
ДЕ́РЕН, рну, ч. Поверхневий шар грунту, вкритий травою і трав’янистими рослинами, густо пронизаний їх коренями.
Вона звеліла.. вистругать дерен і прочистити заступами доріжку (Н.-Лев., IV, 1956, 27);
// Вирізані з цього шару пласти.
Зрівняв землю, покрив дерном, Щоб ніхто не бачив, Де полягли Гонти діти, Голови козачі (Шевч., 1, 1951, 143);
Дерен для кріплення укосу [греблі] рекомендується укладати тільки восени (у вересні-жовтні), бо в жарку пору року він пересихає і гине (Довідник сіль. будівельника, 1956, 52).
ДЕРЕ́Н, у́, ч., бот. (Соrnus).
1. Кущ або дерево родини кизилових з їстівними кислувато-солодкими ягодами; кизил.
Вишні, черешні, груші, сливи угорки, тернослив, терен та дерен — все росло густими купами (Н.-Лев., II, 1956, 38);
Кизил, або дерен — стара культура. Невибаглива до грунтів, морозостійка, вона дістала досить велике поширення (Веч. Київ, 5.УІ 1961, 4).
2. Ягоди цієї рослини.
Словник української мови (СУМ-11)