дерилюд
ДЕРИ́ЛЮД, а, ч., рідко. Те саме, що зди́рник.
[Мелешко:] Та з вас хоча роботу Вигнічує проклятий дерилюд! А з ковалів залізо вимагає (Коч., І, 1956, 447);
— Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого (Стельмах, Хліб.., 1959, 176).
Словник української мови (СУМ-11)