де-не-де
ДЕ-НЕ-ДЕ́, присл., розм. В окремих місцях, рідко, мало де.
Верби стоять — не стенуться. Проз їх віти де-не-де визирають далекі зорі (Вас., І, 1959, 131);
Лише де-не-де спалахували і мерехтливо миготіли сліпенькі вогники (Смолич, V, 1959, 215).
Словник української мови (СУМ-11)