джеркотати
ДЖЕРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ДЖЕРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Те саме, що деренча́ти.
Проти базару слобідський парк. Там сьогодні, як ніколи, людно. Цокають сокири, джеркотять пилки, глухо шурхають у вправних руках гладенькі рубанки (Шиян, Баланда, 1957, 217);
Він кидався на стіну залізної руди, притискав до неї пневматичний свердел, який джеркотів, наче кулемет (Ю. Янов., II, 1958, 365);
// Цвірінькати, щебетати, цвірчати, сюрчати (про птахів і комах).
Кругом тебе усе живе, усе дише, джеркотить, висвистує (Стор., І, 1957, 333);
Буде лист на клені в сонячній крові, коники зелені джеркотять в траві (Сос., Так ніхто.., 1960, 82).
2. Говорити швидко, нерозбірливо або незрозуміло.
Все тямлять [пани], джеркотять, як гуси, по-німецьки (Греб., І, 1957, 75).
Словник української мови (СУМ-11)