дзвякнути
ДЗВЯ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до дзвя́кати.
От уже й сонечко сходить… дзвякнув дзвінок… (Вовчок, І, 1955, 33);
Двері знову не піддалися, лиш засув, який вільно ходив у пазах, дзвякнув (Коз., Сальвія, 1956, 77);
*Образно. Музиканти на хорах уже настроювали інструменти, щоб дзвякнути краков’як (Донч., III, 1956, 19).
Словник української мови (СУМ-11)