дзвіниця
ДЗВІНИ́ЦЯ, і, ж. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами.
До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін (Шевч., II, 1953, 38);
Від старої Орської кріпості лишилася тільки кам’яна дзвіниця (Рад. Укр., 27.УІІІ 1959, 3);
*У порівн. Поставить він собі «двір» [за́мок], такий високий, як дзвіниця (Коцюб., І, 1955, 101).
Словник української мови (СУМ-11)