1. Словник української мови в 11 томах

дзвіниця

ДЗВІНИ́ЦЯ, і, ж. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами.

До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін (Шевч., II, 1953, 38);

Від старої Орської кріпості лишилася тільки кам’яна дзвіниця (Рад. Укр., 27.УІІІ 1959, 3);

*У порівн. Поставить він собі «двір» [за́мок], такий високий, як дзвіниця (Коцюб., І, 1955, 101).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвіниця — дзвіни́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. дзвіниця — див. БАШТА Словник синонімів Караванського
  3. дзвіниця — Освячена споруда, де розміщені церковні дзвони Словник церковно-обрядової термінології
  4. дзвіниця — [дзв'іниц'а] -ц'і, ор. -цеийу Орфоепічний словник української мови
  5. дзвіниця — -і, ж. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. дзвіниця — див. вежа Словник синонімів Вусика
  7. дзвіниця — Дзвіни́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. дзвіниця — 1. Споруда у вигляді башти або стінки з прорізами для розміщення дзвонів (порівн. бефруа, гарізенда, гірландина, кампаніла). Може бути окремою будівлею або частиною християнського храму, здіймаючись над його стінами або нартексом. Архітектура і монументальне мистецтво