дзвіниця
1. Споруда у вигляді башти або стінки з прорізами для розміщення дзвонів (порівн. бефруа, гарізенда, гірландина, кампаніла). Може бути окремою будівлею або частиною християнського храму, здіймаючись над його стінами або нартексом. Д. у вигляді призматичної або циліндричної башти зводилася одноярусною або кількаярусною, кожний з яких мав великі прорізи, і звичайно увінчувалася пірамідальним дахом, шатром, шпилем або маківкою. У формі стінки з неоднаковими за розмірами прорізами для підвішування дзвонів різного тону надбудована над стіною храму називалась "настінною".
2. Майданчик із дзвонами, огороджена парапетом чи балюстрадою верхня площадка на споруді, де підвішені дзвони.
3. Споруда для підвішування дзвонів у вигляді масивної стінки з прорізами відповідних розмірів (синонім — "дзвін").
Значення в інших словниках
- дзвіниця — дзвіни́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- дзвіниця — див. БАШТА Словник синонімів Караванського
- дзвіниця — Освячена споруда, де розміщені церковні дзвони Словник церковно-обрядової термінології
- дзвіниця — [дзв'іниц'а] -ц'і, ор. -цеийу Орфоепічний словник української мови
- дзвіниця — -і, ж. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дзвіниця — див. вежа Словник синонімів Вусика
- дзвіниця — Дзвіни́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дзвіниця — ДЗВІНИ́ЦЯ, і, ж. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами. До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін (Шевч., II, 1953, 38); Від старої Орської кріпості лишилася тільки кам’яна дзвіниця (Рад. Укр., 27.УІІІ 1959, 3); *У порівн. Словник української мови в 11 томах