1. Орфоепічний словник української мови

дзвіниця

дзвіни́ця

[дзв'іниц'а]

-ц'і, ор. -цеийу

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвіниця — дзвіни́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. дзвіниця — див. БАШТА Словник синонімів Караванського
  3. дзвіниця — Освячена споруда, де розміщені церковні дзвони Словник церковно-обрядової термінології
  4. дзвіниця — -і, ж. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дзвіниця — див. вежа Словник синонімів Вусика
  6. дзвіниця — Дзвіни́ця, -ці, -цею; -ни́ці, -ни́ць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. дзвіниця — ДЗВІНИ́ЦЯ, і, ж. Вежа для дзвонів на церкві, при церкві або окрема будівля з дзвонами. До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін (Шевч., II, 1953, 38); Від старої Орської кріпості лишилася тільки кам’яна дзвіниця (Рад. Укр., 27.УІІІ 1959, 3); *У порівн. Словник української мови в 11 томах
  8. дзвіниця — 1. Споруда у вигляді башти або стінки з прорізами для розміщення дзвонів (порівн. бефруа, гарізенда, гірландина, кампаніла). Може бути окремою будівлею або частиною християнського храму, здіймаючись над його стінами або нартексом. Архітектура і монументальне мистецтво