дзеленчати

ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. Видавати дзвінкі звуки (про дзвоник, скляні і т. ін. предмети); дзвонити, дзвеніти.

Дзеленчить довго й тоненько дзвоник (Вас., І, 1959, 210);

Від міцного кроку дзеленчить скло (Донч., І, 1956, 390);

На вулиці радісно дзеленчали трамваї (Козл., Весн. шум, 1952, 18);

// перен. Те саме, що дзижча́ти.

А мухи дзеленчать, і в’ються, і чорніють (Рильський, І, 1956, 35).

Значення в інших словниках

1. дзеленчати — дзеленча́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. дзеленчати — -чу, -чиш, недок. Видавати дзвінкі звуки (про дзвоник, скляні і т. ін. предмети); дзвонити, дзвеніти. || перен. Те саме, що дзижчати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дзеленчати — див. дзвеніти; дзвонити; звучати  Словник синонімів Вусика
4. дзеленчати — ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИ розм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю.  Словник синонімів української мови