дзьобатий
ДЗЬОБА́ТИЙ, рідко ДЗЮБА́ТИЙ а, е.
1. Який має великий дзьоб.
Лиш круки дзюбаті та сиві діди не радіють,.. гудять весну-скороспілку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 189);
Ліда підняла орлові дзьобату голову (Руд., Вітер.., 1958, 6).
2. розм. Схожий на дзьоб; такий, як дзьоб.
Сувора, з дзьобатим носом, вона була схожа більше на півня, аніж на жінку (Гончар, Таврія.., 1957, 88);
— Ну, то чого ж ти мовчиш? — озвався другий, чорнявий [улан], з невеличкими вусиками під довгим дзьобатим носом (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 18).
Словник української мови (СУМ-11)