дзюркотати
ДЗЮРКОТА́ТИ, о́че і ДЗЮРКОТІ́ТИ, ти́ть, недок. Підсил. до дзюрча́ти.
Десь у темряві стиха дзюркотять струмочки з-під талого снігу, дихає звідусіль весною (Вас., І, 1959, 375);
Тихо дзюркотіла вода з крана (Руд., Вітер.., 1958, 291);
*Образно. Скільки там не дзюркотить над головою жайворонок, оспівуючи весняний день, — нема часу на нього зводити очі (Ю. Янов., II, 1954, 129).
Словник української мови (СУМ-11)